Міністерство освіти і науки України Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна кафедра української мови Відбиття покутсько-буковинського діалекту у мові творів Василя Стефаника Кваліфікаційна (бакалаврська) робота студентки 5-го курсу філологічного факультету, заочна форма навчання (спеціальність – українська мова та література) Чепелєвої Н.І. Науковий керівник: доц. Клименко О.К. Харків 2007 р.  З М І С Т Вступ ………………………………………………………………3 1. Покутсько-буковинський діалект у мові творів Василя Стефаника ………………………………………12 2. Стилістична функція діалектизмів у творчості Василя Стефаника ...................................24 Висновок …………………………………………………………34 Бібліографія ……………………………………………………..36 В с т у п Кожна мова існує у двох виявах – літературному й діалектному, які протиставляються один одному й разом з тим органічно пов’язані, постійно взаємодіють між собою, існують як нерозривне ціле. Українська літературна мова на всіх історичних етапах перебувала у постійній взаємодії з територіальними діалектами. Як зазначено у І.Г. Матвіяc „Територіальні діалекти в сучасній українській літературній мові ще зберігаються як самостійні мовні одиниці”. У період формування української національної літературної мови єдиного центрального діалекту не існувало, тому мова складалася на основі не одного, а кількох споріднених діалектів. Протягом формування української літературної мови серед авторів не було єдиної думки про те, який діалект ліг в основу української літературної мови. Більшість лінгвістів доводить, що в основу сучасної української літературної мови ліг середньонаддніпрянський діалект. І все ж таки доречним, на нашу думку, є зауваження В.М.Лесина, що українська літературна мова постала не тільки на одній середньонаддніпрянській основі, а й на інших говорах України, зокрема на основі південно-західних говорів. Творчість В. Стефаника – видатне, новаторське й до певної міри етапне явище в історії української літератури. Письменник виступив оновлювачем української прози, майстром стислої соціально-психологічної новели, яка з кінця ХІХ століття посіла в літературі дуже важливе місце. Щоб правильно оцінити Стефаникове слово, треба опрацювати той матеріал, з яким працював письменник, а це значить знати його мову, той діалект, яким він користувався і який він високо оцінював в першій добі своєї творчості. На початку 20-их років письменник немов соромився тієї говірки, якою розмовляють герої його творів. Стефаник прочитав твори молодих письменників: Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Григорія Косинки та інших. Він бачив, які архітвори можна творити літературною мовою, і почав думати про те, що його твори, написані говіркою, бліднуть у порівнянні з творами нової української літератури. Стефаник – письменник-новатор, один із найвидатніших реформаторів української прози. Діалект сам по собі не вадив популярності творів Стефаника. Це свого часу слушно відзначив ще Іван Франко у статті «Літературна мова і діалект» (1907). Діалект, читаємо тут, «не був Стефаникові перешкодою в тому, щоб він зробився почитним і улюбленим письменником усієї України».. Також І. Франко назвав його «абсолютним паном форми». Створений письменником тип новели не має близьких аналогій ні щодо ущільненості та місткості письма, ні щодо принципу творення образу, ні щодо вибору композицій, ні щодо напруженості розповіді, ні щодо несхибності такту, ні щодо інтонування фрази, ні щодо простоти вислову, яка йде в парі з широтою і глибиною поетичного мислення. Стефаник – письменник-трагік. Зупинимось на мові творів В.Стефаника. Про мову цього письменника нашими вченими мовознавцями і літературознавцями висловлено багато суперечливих думок. В останній час говорять про «стилізацію» діалектів та про безперечну літературність мови в творах цього видатного західноукраїнського письменника. П.Й. Горецький відзначає: «… Стефаник у своїх творах цілком зберігає місцеву діалектну лексику в мові персонажів». До ць...